Останнім часом на теренах нашої держави все більше розповсюдження набирає маловивчене цестодозне захворювання домашніх та диких свиней, а також людини під назвою – спарганоз.
Спарганоз – природньо-вогнещеве цестодозне захворювання домашніх і диких свиней, птахів, рептилій, амфібій, а також людини, яке характеризується ураженням підшкірної клітковини, міжм’язової сполучної тканини, печінки, черевної порожнини, кишечнику і викликається личинками (плероцеркоїдами) Sparganus spirometra erinacei цестоди Spirometra erinacei europaei.
Морфологія збудника. Статевозрілі стьожаки Spirometra erinacei europaei жовто-білого кольору паразитують у тонкому кишечнику хижаків, диких та домашніх м’ясоїдних тварин до 3,5 років, досягають розмірів  від 12–70 см до 4 м.. На головному кінці мають ботрії з широкими краями.
Плероцеркоїди спаргануми – Sparganus spirometra erinacei цестоди Spirometra erinacei europaei – молочно-білого або золотисто-білого кольору, завдовжки від декількох міліметрів до 30 і більше сантиметрів.
Клінічні ознаки. Хвороба у тварин. Клінічні ознаки хвороби залежать від інтенсивності інвазії і локалізації гельмінта. При незначній інвазії хвороба перебігає безсимптомно. За даними М.Ф. Боровкова, А.А. Бикова (2007) у молодняку кабанів можливі порушення функцій травного каналу, відставання в рості, виснаження. В деяких випадках у виснажених тварин на поверхні тіла, в підшкірній клітковині відмічають пухлини.
Доросла цестода в організмі основного господаря не впливає на здоров’я тварини. Проте у котів описані ознаки: втрата живої маси, дратівливість, виснаження разом з анормальним або збільшеним апетитом. Інвазія, викликана личинками або спірометрою може бути клінічно вираженою, коли висока інтенсивність інвазії і локалізуються цестоди у життєво важливих органах. У додаткового живителя хвороба перебігає без клінічних симптомів, якщо кількість паразитів незначна.
Захворювання людей. Клінічні прояви обумовлені сенсибілізацією організму, механічним пошкодженням тканин і локалізацією паразита. При уражені очей відмічають сильні болі, сльозотечу, набряки і птоз вік. Паразитування  в підшкірній клітковині супроводжується свербіжем, кропив’янкою і симптоматикою, що нагадує шкіряний синдром ”блукаючої личинки“. Спарганумів виявляють в жировій тканині,  що оточує нирки і інші внутрішні  органи або тканини черевної порожнини. Зареєстровані випадки ураження легень, мозку, серця, сечового міхура і уретри.
Патогенез. Патологоморфологічні зміни, викликані личинками Spiromera erinacei europaei, як і інших цестод, виражаються трьома чинниками: механічною дією, токсичним впливом, активізацією мікрофлори. Механічна дія обумовлена міграцією личинок з кишечника господаря в тканини. Проникаючи через стінку кишечника і просуваючись в м’язах і органах господаря, спаргануми розривають їх і дрібні кровоносні судини, викликаючи крововиливи і запальні процеси.
Токсичний вплив обумовлений дією продуктів метаболізму гельмінта. Паразитуючи в тілі господаря, спаргануми пригноблюють його імунну систему, а мігруючи через стінку кишечника, ”відкривають ворота“ мікрофлорі, у тому числі і патогенній, яка при ослабленій імунній системі викликає різні запальні реакції, аж до гнійних запалень органів і тканин.
Статевозрілі цестоди, паразитуючи в тонкому кишечнику основних (дефінітивних) господарів, подразнюють його стінки, що призводить до порушення моторики органів травлення і всмоктування. Продукти життєдіяльності цестод виявляють токсичну і алергічну дію на організм, викликаючи запальні і дистрофічні процеси в різних органах і тканинах.
Під дією токсинів порушується діяльність нервової системи, серця і інших органів. Цестоди віднімають у господаря велику кількість поживних речовин, ослабляючи його організм.
Діагностика. Прижиттєвий діагноз на спарганоз не розроблений. Як правило, спарганумів у додаткових живителів виявляють при знятті шкіри та огляді туш. Найчастіше вони знаходяться у сполучно-тканинній капсулі. При нагріванні шматків м’яса спаргануми рухаються з них назовні.
Лікування. Лікування та заходи боротьби із спарганозом не розроблені.
У людей використовують хірургічне видалення паразита. Прогноз обережний, особливо при уражені очей та головного мозку.
Профілактика та заходи боротьби. Заходи профілактики і зниження захворювання диких тварин спарганозом. Заходи направлені, перш за все на профілактику зараження людини і тварин личинками формами Sparganus erinacei europaei. Вони будуються на підставі гельмінтологічної оцінки угідь мисливських господарств і складаються з комплексу ветеринарно-санітарних, мисливсько-господарських і біотехнічних заходів.
Ветеринарно-санітарні заходи. Вони направлені на проведення ретельної ветеринарно-сані-тарної експертизи всіх продуктів забою. Туші і внутрішні органи диких тварин піддають спеціальному огляду на спарганоз. Перевіряють продукти забою тварин різного віку. З цією метою, оглядають порожнини тіла і внутрішні органи, підшкірну клітковину, жирову тканину, розрізають і оглядають м’язи шиї, стегнових і грудних кінцівок, ділянки паху.
Як відомо, людина може заразитися спарганозом не тільки при вживанні  інвазованого м’яса, але і при потраплянні “per os” процеркоїдів з водою, заселеною інвазованими циклопами. Тому туристам, рибалкам, мисливцям, збиральникам грибів і ягід необхідно пам’ятати, що вживання сирої, не очищеної води з відкритих водойм може призвести до зараження спарганозом.
З метою профілактики м’ясо, уражене спарганумами, не рекомендується згодовувати м’ясоїдним без надійного проварювання. При інтенсивній інвазії туші утилізують. З уражених туш не рекомендується виготовляти копчення.
Профілактика спарганозу у людини має на увазі виключення вживання сирої води з відкритих джерел, сирого або недостатньо термічно обробленого м’яса додаткових господарів.
Мисливсько-господарські заходи. Вони передбачають постійний контроль чисельності тварин, промисел кабана проводити з веж на підкормових майданчиках. У закритий для полювання період слід проводити селекційний відстріл тварин з метою підтримки якісного складу стада. Промисел проводять в неблагополучних по спарганозу місцях. Максимально збільшують відстріл норки для зниження чисельності звірів і ліквідації вогнищ інвазії.
Біотехнічні заходи. Забезпечують доступ тварин до водойм, які відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Підгодівельні майданчики розміщують у сухих місцях, де виділені в зовнішнє середовище яйця гельмінтів не мають умов для подальшого розвитку (відсутні циклопи). Підгодовують звірів протягом усього року якісними кормами. Для білкової підгодівлі використовують м’ясні і рибні відходи, м’ясо-кісткове і кісткове борошно. Туші загиблих тварин підлягають лабораторному дослідженню.
Не допускають в угіддя собак (крім мисливських). Мисливських собак регулярно дегельмінтизують, постійно винищують вовків, бродячих собак і котів, регулюють чисельність лисиць і єнотовидних собак.