Вирощування картоплі – справа з нелегких. Бульбі загрожують понад 60 видів шкідників і переносників вірусів, та близько 80 видів хвороб. Від їх дії страждають надземні частини рослин та їх коріння, різко знижується врожайність, при великій численності шкідників може бути знищений весь урожай. Щоб отримувати стабільно високі врожаї та якісні плоди, господарствам варто проводити комплекс заходів, спрямованих на профілактику та боротьбу зі шкідниками картопляного бадилля та бульб.

На сьогодні, існує велика загроза проникнення та поширення карантинних організмів з насіннєвим та садивним матеріалами, які здатні завдати значної шкоди та збитків. Тому що поява таких організмів на новій території, де немає їх природних ворогів, призводить до  зниження культури земробства.

Варто звернути увагу на посадковий матеріал картоплі, який може бути носієм таких карантинних організмів, як картопляна міль, золотиста картопляна нематода, рак картоплі.

Картопляна міль(Phthorimaea operculella)

Картопляна міль може спричинити значні збитки виробникам картоплі, особливо в період її зберігання. Прихований спосіб життя шкідника, незначна чисельність у першій половині вегетації пасльонових культур, схожість ознак пошкодження з іншими видами молей (томатна, тютюнова, пасльонова) суттєво ускладнюють виявлення картопляної молі.

Картопляна міль

Картопляна міль – карантинний шкідник, обмежено поширений переважно в областях південного степу України. Пошкоджує картоплю, особливо бульби у сховищах, тютюн, баклажани, томати, дурман, паслін та інші культурні й бур’янисті пасльонові.

Картопляна міль розмножується у полі та сховищах. Характерна зовнішня ознака пошкодження бульб картоплі гусеницями — скупчення екскрементів на поверхні. Гусениці розвиваються в середині бульб, пронизуючи їх ходами, такі бульби нагадують губку. В окремих бульбах може розвиватись більше 10 гусениць. Бульби картоплі, що сильно пошкоджені картопляною міллю стають непридатними для посадки та переробки.

Пошкоджені бульби картоплі гусеницями картопляної молі

Зимують у природних умовах гусениці старших віків і лялечки в коконах. У картоплесховищах за температури 15 °С і вище розвиток шкідника продовжується на бульбах картоплі й у зимовий період. Навесні у разі висаджування бульб з відкладеними на них яйцями або заселених гусеницями чи лялечками шкідник знову потрапляє у поле.

Виліт метеликів на півдні України відбувається в травні. Літають метелики уночі, від заходу до сходу сонця, та 1 – 2 години після сходу. Через добу після спарювання самки відкладають яйця, розміщуючи їх знизу на листки, на стебла, ґрунт, оголені бульби картоплі по одному чи невеликими купками. За 2 – 16 діб одна самка здатна відкласти до 300 яєць.

Залежно від температурних умов через 3 – 15 діб з яєць відроджуються гусениці, вгризаються під епідерміс листка, молодого пагона чи шкірочку молодої бульби, де живляться, пророблюючи в них звивисті ходи, заповнені екскрементами. У середньому після 11 – 14 діб живлення гусениці залишають міни, сплітають кокони між посохлим листям, у тріщинах ґрунту, рослинних рештках, між бульбами у сховищах та інших затишних місцях, де й заляльковуються. Через 7 – 12 діб з лялечок вилітають метелики, відкладають яйця і дають початок розвитку нового покоління.

На півдні України картопляна міль у природних умовах розвивається в п’ятьох поколіннях, що накладаються одне на одне, тому імаго спостерігаються майже безперервно, з травня по листопад, за найвищої чисельності у вересні — жовтні.

Карантинні заходи.

Заборонено вивозити бульби картоплі, плоди томатів та інших пасльонових культур з районів, розповсюдження шкідника. Проводити систематично обстеження посівів пасльонових культур та бур’янів-резерваторів шкідника в період вегетації, а також бульб та плодів у сховищах. У зонах потенційної і можливої шкодочинності, що охопили практично всю Степову частину України і Закарпаття, за допомогою феромонних пасток із другої половини липня до жовтня проводять обстеження пасльонових культур і передусім посадки картоплі.

В районах, вільних від картопляної молі, обстеження пасльонових культур здійснюють вибірково в кінці серпня-початку вересня. Пастки розміщують по краю поля через кожні 100 м, бажано вздовж дороги (1 пастка на 5 га), прив’язуючи їх до дерев’яних кілочків, при цьому дно повинно знаходитися у горизонтальному положенні на висоті 40-50 см.

Агротехнічні заходи. Дотримуватися сівозмін, не допускати повторних посадок картоплі на попередньому місці протягом трьох років. Посадку необхідно здійснювати здоровими бульбами на глибину не менше 15 см. Доцільно вирощувати ранню картоплю, що практично не пошкоджується шкідником.

Необхідно систематично знищувати пасльонові бур’яни (дурман, паслін, нікандра та ін.). Декоративні пасльонові (нікандра фізалісовидна, дурман татіула) як резерватори картопляної молі заборонено вирощувати в зоні поширення шкідника. Полив зрошуваних ділянок потрібно здійснювати переважно дощуванням, що забезпечує часткову загибель гусениць, які відродилися, і не допускає оголення бульб. Регулярно проводити підгортання кущів, щоб бульби нового урожаю знаходилися під шаром грунту не менше 5 см. Збирати урожай в останні строки з початком пожовтіння бадилля, не допускаючи його висихання. Перед збиранням картоплі бадилля за 5-7 днів скосити. Викопану картоплю у той же день необхідно вивезти з поля, не залишаючи на ньому також непошкоджену та дрібну. Бадилля картоплі, а також післяжнивні рештки інших пасльонових культур спалюють, а поле дискують з наступною оранкою на глибину 20-25 см. Ні в якому разі не можна викидати пошкоджені бульби і плоди картопляною міллю у лісосмуги, оскільки перезимувавши, шкідник знову заселить посіви пасльонових.

Золоти́ста картопля́на цистоутво́рююча немато́да (лат. Globodera rostochiensis (Wollenweber) Behrens) — вузькоспеціалізований вид, який паразитує на коренях картоплі і томатів, також уражує інші рослини з родини пасльонові.

Золотиста картопляна нематода

Розвиток картопляної нематоди відбувається в коренях рослини-живителя. Хворі рослини утворюють нечисельні слабкі стебла, які передчасно жовтіють. Бульб утворюється мало, вони дрібні, а іноді зовсім відсутні. Картопляна нематода особливо значної шкоди завдає на присадибних ділянках і на полях із скороченою спеціалізованою сівозміною, де картопля вирощується беззмінно або повертається на попереднє місце на другий-третій рік. Втрати врожаю можуть складати 30-80 %.

Найбільш розповсюджена золотиста картопляна нематода в переважній більшості областей, на присадибних ділянках, а саме у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Львівській, одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській.

Основним джерелом поширення картопляної нематоди є заражений грунт, садивний матеріал, сільгоспінвентар, транспортні засоби, до яких прилипли частинки ґрунту, взуття людини. Можливе механічне перенесення цист з тарою, вітром, дощовою водою, а також тваринами.

Карантинні заходи

• забороняється ввезення зараженого садивного матеріалу і ґрунту з регіонів розповсюдження захворювання;
• карантинний огляд та лабораторна експертиза імпортного садивного матеріалу;
• обстеження посадок картоплі у період вегетації для виявлення захворювання;
• запровадження особливого карантинного режиму;
• вивезення продукції рослинного походження з ураженої зони при дотриманні встановлених вимог.

Велика роль в системі заходів боротьби відводиться застосуванню агротехнічного методу, який включає в себе використання в сівозміні культур, що не уражуються та заміну сприятливих до зараження сортів на стійкі сорти картоплі.  Важливо не допускати використання ураженої продовольчої картоплі на насіннєві цілі. У протинематодних сівозмінах вирощуються бобові, зернові, технічні культури, багаторічні трави та інші.

Не менш важливим об’єктом вважається рак картоплі (Synchytrium endobioticum Pers.), що поширений у деяких областях України.

Рак картоплі

Найхарактерніша ознака захворювання – утворення наростів на бульбах, столонах, кореневій шийці, рідше – на стеблі, листках і квітках. Корені ніколи не уражуються. Нарости, що утворюються під землею, – білого кольору, на наземних частинах рослин – зелені. Наприкінці вегетації картоплі нарости темніють та загнивають. На заражених бульбах ракові утворення розвиваються і в сховищах, якщо урожай вирощений на зараженій ділянці.

Після періоду спокою цисти утворюють первинні зооспори, які є джерелом інфекції. Цисти можуть зберігатися у грунті протягом 30 років. Оптимальна температура для розвитку гриба – 16,6-17,7 °С, максимальна – 21,1 °С. Збудник відноситься до вологолюбивих організмів.

Фізіологічна імунність картоплі до раку пов’язана з некротичними змінами у клітинах рослини-живителя. Від швидкості утворення некротичних клітин навколо паразита у місцях його проникнення залежить і стійкість різних сортів до хвороби. У несприйнятливих сортів такі некротичні зміни настають на 3-5-й день після проникнення паразита, що призводить до його загибелі У нестійких некротичні зміни у клітинах рослини-живителя, хоч і відбуваються, але припиняються із закінченням розвитку паразита. Останнім часом багато дослідників відмічають наявність кількох рас S.endobioticum, що різняться за своєю агресивністю. У гірських районах України виявлено три нові агресивні раси, які уражують навіть сорт Мир, що є стійкими в умовах Німеччини.

У створенні стійких до раку сортів картоплі велике значення має міжвидова гібридизація. Для цього придатні такі види: Solanum acaule, S.simpliefolium, S.microdontum, S.vemeis sp. balsii, S.pinnatisectum, S.tuberosum f. pichuna та ін.

При селекції на стійкість до раку серед культурних сортів також є великий вибір вихідного матеріалу: Агра, Зикінген, Камараз, Крохмалиста, Лриєкульська рання, Пепо, Катюша, Немішаєвська, Фрам і Спиртовик, що дають близько 88% ракостійких сіянців.

Основним джерелом інфекції раку картоплі є уражені бульби і заражений грунт. Поширюється збудник хвороби переважно бульбами, коренеплодами і цибульками, які виросли на заражених ділянках. До овочів можуть прилипати грудочки землі, в якій є спочиваючі спори. Можливе також поширення патогена з гноєм, оскільки спочиваючі спори, пройшовши через травну систему тварин, залишаються життєздатними.

Сільськогосподарський інвентар, тара, у якій зберігали або транспортували бульби із заражених ділянок, також можуть бути джерелом поширення збудника хвороби. Зафіксовано занесення раку картоплі на нові ділянки з паводковою водою. Крім картоплі, S.endobioticum може уражувати численні види Solanum, Hyoscyamus, Lycium, Nicotiana, Physalis і Datura.

Рак картоплі — дуже шкідливе захворювання. Недобір урожаю від хвороби може досягати 40-60% і більше. Уражені бульби швидко і цілком згнивають. Особливо інтенсивно хвороба розвивається на присадибних ділянках, де нагромадженню патогена сприяє незмінне вирощування картоплі.

Підвищену стійкість до раку мають сорти Віхола, Пригожа, Ізора, Пролісок, Українська рожева та ін.

Насіннєвий та садивний матеріали обов’язково повині пройти фітосанітарний контроль та лабораторну експертизу для того, щоб унеможливити появу та поширення карантинних організмів.