28 вересня світова спільнота відзначила Всесвітній день боротьби зі сказом.
Щороку така хвороба, як сказ, забирає у світі 55 тисяч людських життів і понад один мільйон тварин, понад 20 мільйонів людей вакцинуються проти сказу після перенесених укусів. Приблизно 40% з них – діти у віці до 15 років.
За даними ВОЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я) та МЕБ (Міжнародне епізоотичне бюро), сказ входить в першу п’ятірку небезпечних зооантропонозних захворювань (хвороб спільних для людей та тварин), що наносять найбільш соціально-економічні збитки.
На сказ хворіють люди та всі теплокровні тварини.
Сказ викликає РНК-рабдовирусу. У процесі реплікації вірус сприяє виникненню в нейронах специфічних включень – еозинофільних тілець Бабеша-Негрі. Вірус сказу досить стійкий до охолодження і заморожування, але легко інактивується при кип’ятінні, дії ультрафіолетового випромінювання, а також дезінфекції різними хімічними реагентами (лізол, хлораміну, карбонова кислота, сулема та ін.).
Резервуаром і джерелом сказу є хижі тварини, а також хворі або інфіковані домашні і сільськогосподарські тварини (собаки, коти, худоба, коні) та деякі гризуни. Тварини виділяють вірус зі слиною, контагіозний період починається за 8-10 днів до розвитку клінічних ознак. Хворі люди не є значущим джерелом інфекції. Сказ передається парентерально, зазвичай під час укусу людини хворою твариною (слина, що містить збудника, потрапляє в ранку і вірус проникає в судинній русло). В даний час є дані про можливість реалізації аерогенного, аліментарно і трансплацентарного шляхів зараження.
Люди володіють обмеженою природною сприйнятливістю до сказу, ймовірність розвитку інфекції у разі зараження залежить від локалізації укусу і глибини пошкодження і коливається в межах від 23% випадків при укусах кінцівок (проксимальних відділів) до 90% в разі укусу в обличчя і шию.
В Україні щорічно з приводу покусів тваринами до медичних закладів звертається 70-90 тисяч осіб. Серед тих, яким призначаються щеплення, 12-15% потребує комбінованого курсу щеплень антирабічною вакциною з антирабічним імуноглобуліном, що дозволяє в переважній більшості випадків уникнути загибелі хворого.
У разі своєчасного звернення за медичною допомогою та проведення профілактичних заходів в повній мірі сказ у інфікованих осіб не розвивається.
Вірус сказу проникає в організм через пошкоджену шкіру і поширюється по волокнах нервових клітин, до яких має виражену тропність. Крім того, можливе поширення вірусу по організму з током крові і лімфи.
Основну роль у патогенезі захворювання відіграє здатність вірусу пов’язуючи рецептори ацетилхоліну нервових клітин і підвищувати рефлекторну збудливість, а в подальшому – викликати паралічі.
Проникнення вірусу в клітини головного і спинного мозку призводять до грубих органічним і функціональним порушень роботи ЦНС. У хворих розвиваються крововиливи і набряк головного мозку, некроз і дегенерація його тканини.
У патологічних процес втягуються клітини кори півкуль, мозочка, зорового бугра і подбугорной області, а також ядра черепно-мозкових нервів. Усередині нейронів головного мозку при мікроскопії відзначаються еозинофільні освіти (тільця Бабеша-Негрі). Патологічне переродження клітин веде до функціональних розладів органів і систем через порушення іннервації.
З центральної нервової системи вірус поширюється в інші органи і тканини (легені, нирки, печінку та залози внутрішньої секреції та ін.) Попадання його в слинні залози веде до виділення збудника зі слиною.
Інкубаційний період у хворої на сказ людини триває від 7 днів до року, найчастіше ж він сягає до 90 діб. Розрізняють три періоди сказу у людини:
1. Передвісники – 1-7 днів (буває 2-4), парестезія (оніміння) в місці укусу, збудливість, порушення психіки, ГРЗ, незрозумілий стрес, туга, похмурі думки, температура 38–40 градусів.
2. Збудження – починається несподівано перший напад гідрофобії: хворий різко відкидає кухоль з водою (спазми жувальних і дихальних м’язів), напади задухи стають дедалі частішими. Якщо спершу вони виникають від спроби пити воду, то згодом – від самої згадки про воду, її шум, краплі дощу та ін. Подув вітру, голосний звук, яскраве світло також посилюють напад. Наростає збудження, хворий нагадує п’яну людину, бігає, агресивний, зрушує з місця важкі предмети. Сухість у роті змінюється слиновиділенням.
3. Якщо людина не померла, починається стадія паралічу, посилене слиновиділення, лежить нерухомо, галюцинує. Може почати ковтати і пити – ознаки швидкої смерті. Буває атиповий перебіг сказу – без ознак збудження і неспокою.
Стратегія боротьби зі сказом в Україні базується на виконанні комплексу  антирабічних та ветеринарно-санітарних заходів, направлених на профілактику та ліквідацію сказу серед основних резервуарів (хижих тварин та бездомних домашніх тварин), епізоотологічного моніторингу та системної парентеральної імунізації – профілактичних щеплень проти сказу собак та котів, а в зонах стійкого благополуччя – всіх сприятливих тварин. Щорічно в Україні здійснюється 5 млн. щеплень тварин проти сказу.
З метою обмеження поширення вірусу сказу на території України та захисту території Європейського Cоюзу від його поширення вздовж українсько-угорського кордону (з 2015 р.) на території України створена буферна зона щодо сказу тварин (частина території Волинської, Львівської, Закарпатської областей). На території буферної зони проводиться переоральна вакцинація диких м’ясоїдних тварин (розкладання принад з вакциною). В 2016 році буферну зону зі сказу було збільшено за рахунок включення районів Рівненської та Івано-Франківської областей. Загальна проща буферної зони зі сказу вздовж кордону України та ЄС становить 48,6 тис. км2. Кошти на закупівлю та розповсюдження вакцини на території буферної зони компенсує ЄС.
В той же час, на сьогодні на території Київської області епізоотична ситуація щодо сказу тварин залишається в край напруженою. Так, у продовж 2015 року на території області зареєстровано 50 випадків захворювання тварин на сказ. За дев’ять місяців 2016 року зареєстровано 33 випадки. Сказ реєструвався серед лисиць, бобрів, котів, бродячих собак, але основним джерелом інфекції залишається червона лисиця. Важливе значення має процес синантропізації лисиць, тобто наближення місць їх мешкання до населених пунктів та контакти з безпритульними собаками і котами. В цих умовах відбувається наближення вірусу до людини, створюються загрозлива епідемічна ситуація з цієї інфекції. Тому одним із шляхів профілактики сказу є пероральна імунізації диких м’ясоїдних, що активно здійснюється в країнах Європейського Союзу і де випадки захворювання майже не реєструються.
Упродовж 2007-2010 років в області було проведено 7 кампаній по пероральній імунізації диких м’ясоїдних тварин проти сказу на площі 14,3 тис. км2. У рамках однієї кампанії розкладалося близько 260 тис. принад з вакциною, які отримувались за рахунок державного бюджету. В результаті проведення вищевказаних заходів, починаючи з 2008 року в області почала поступово покращуватися ситуація щодо захворювання тварин на сказ, так якщо в 2007 році в області було зареєстровано 78 випадків захворювання, то в 2010 році їх кількість зменшилась до 30. Про те, з осені 2010 року пероральна імунізація диких м’ясоїдних тварин в області не проводиться в зв’язку з призупиненням державного фінансування цієї програми. Як наслідок, вже в 2013 році на території області було зареєстровано 106 випадків захворювань тварин на сказ.
В 2011 році рішенням Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Київській обласній державній адміністрації було затверджено «Комплексну програму основних заходів профілактики та боротьби зі сказом в Київській області на 2011-2020 роки». В рамках цієї програми фахівцями служби державної медицини області було вакциновано проти сказу домашніх та сільськогосподарських тварин в 2015 році 210113 гол., за дев’ять місяців 2016 року вакциновано 86330 гол. В той же час, даною програмою не передбачено фінансування заходів щодо проведення пероральної імунізації серед диких м’ясоїдних тварин.
Другим важливим чинником в процесі розповсюдження сказу є наявність в населених пунктах області значної кількості безпритульних домашніх тварин (собак та котів). Згідно з Європейською конвенцією безпритульними тваринами вважаються такі, що не мають дому, або знаходяться за його межами і не перебувають під безпосереднім контролем чи наглядом власника.
Регулювання чисельності безпритульних тварин є багатогранною проблемою та потребує комплексного підходу із залученням органів виконавчої влади, громадськості, відповідних установ та організацій. Вирішення питання щодо зменшення чисельності безпритульних тварин передбачає ліквідацію умов, що призводять до їх неконтрольованого розмноження; створення притулків; проведення стерилізації; захоронення трупів тварин; утилізація відходів їхньої життєдіяльності; ліквідацію стихійних сміттєзвалищ, що є місцем життя та розмноження бродячих тварин.
Ліквідація проблеми сказу може бути вирішена тільки загальними зусиллями спрямованими на впорядкування утримання свійських тварин, перш за все собак і котів, своєчасну парантеральну вакцинацію домашніх тварин та постійну пероральну вакцинацію диких хижих тварин і бродячих собак та котів, відловлювання бездоглядних особин, регуляцію чисельності популяції диких м’ясоїдних у природніх умовах, широку інформацію населення, особливо власників, щодо цієї хвороби та дотримання правил утримання домашніх тварин.
Пам’ятайте, що всі заходи з профілактики сказу будуть марні, якщо кожен власник тварин не буде розуміти, що він несе відповідальність не тільки за своє здоров’я чи свого улюбленця, але і за здоров’я оточуючих. При появі симптомів сказу у тварин (рясна слинотеча, утруднення ковтання, судоми) негайно звертайтеся до найближчої ветеринарної лікарні. У жодному разі не займайтеся самолікуванням! Якщо ваша тварина вкусила людину, потрібно повідомити потерпілому свою адресу і надати тварину для огляду і спостереженню в державну ветеринарну установу.
Звертаємо увагу, що щеплення проти сказу людей проводяться безкоштовно, незалежно від наявності або відсутності поліса медичного страхування. У практиці застосовується вакцина, яка не дає ускладнень і виробляє високий рівень імунітету.
Відповідно до п.2.2 інструкції «Про заходи щодо боротьби зі сказом тварин», затвердженої Головним управлінням ветеринарної медицини з Держветінспекцією Мінсільгосппроду України (наказ від 15 березня 1994 р. № 5), власники тварин зобов’язані дотримуватись діючих правил утримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах України та доставляти собак, а в необхідних випадках і котів в строки, встановлені органами державної влади, в установи ветеринарної медицини для клінічного огляду і профілактичного щеплення проти сказу. Всі собаки, а в зонах постійного неблагополуччя за рішенням органів державної ветеринарної медицини і коти, підлягають обов’язковому щепленню проти сказу, як правило, на протязі липня-вересня кожного року. Тварин, не щеплених проти сказу, вакцинують з профілактичною метою незалежно від пори року.
За невиконання зазначеної вимоги власники тварин несуть адміністративну відповідальність передбачену ст. 107 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Головне управління Держпродспоживслужби в Київській області вважає, що ліквідація сказу на території області є цілком реальна справа за умови:
прийняття обласних програм щодо регулювання чисельності безпритульних тварин, пероральної імунізації диких м’ясоїдних та виділення коштів із обласного бюджету на їх фінансування;
розуміння відповідальності власників домашніх тварин щодо гуманного відношення до тих «кого приручили»;
спільної праці органів місцевого самоврядування, житлово-комунальних служб, фахівців ветеринарної медицини, гуманної медицини, лісового та мисливського господарства, громадських організацій і волонтерів з вирішення проблеми сказу.