Сказ – особливо небезпечна вірусна хвороба всіх теплокровних тварин і людини, яка супроводжується тяжким ураженням центральної – нервової системи з ознаками поліенцефаломієліту, паралічами  і завжди закінчується летально.

Сказ є однією з найдавніших хвороб, першу письмову згадку про цю хворобу знайдено в Кодексі закону Вавілону, пізніше її описували давні греки. Але тільки у 1804 році Цинке експериментально встановив інфекційну природу сказу. Головну роль у процесі науки про сказ відіграла розробка Луї  Пастера  методика отримання фіксованого вірусу. На основі цих досліджень ним була виготовлена антирабічна вакцина та у 1885 році проведена перша вакцинація. А це означало, що людство зробило значний  крок у  справі специфічної профілактики інфекційних хвороб.

На сьогодні досягнуто значних успіхів у вивченні рабічної інфекції, проте вона продовжує залишатися важливою проблемою в інфекційній патології як тварин так і людини.

Джерелом збудника сказу є хворі тварини, які виділяють вірус головним чином із слиною. Основний шлях проникнення вірусу в організм – це пошкодження шкіри в наслідок укусів, подряпин.  Встановлено, що вірус може проникнути через непошкоджені слизові оболонки, можливе зараження оральним та аерогенним шляхом. За джерелом та резервуаром збудника розрізняють епізоотію сказу місцевого типу, основними розповсюджувачами є собаки та коти і   епізоотією сказу природного типу, що поширюється дикими м’ясоїдними – лисицями, єнотовидними собаками, вовками, пацюками та інші.

Клінічні ознаки хвороби в усіх тварин в основному подібні. Розрізняють буйну і тиху форму (паралітичну) атипову та абортивну форму прояву хвороби. Інкубаційний період триває від кількох днів до кількох років.

Хворі на сказ тварини втрачають апетит, виснажені.  На місці проникнення вірусу виникає свербіння і тварини гризуть це місце, крутяться по землі, у деяких тварин появляється слинотеча. В тварин змінюється поведінка, зникає відчуття страху, втрачається обережність і в день дикі тварини можуть з’являтися в населених пунктах, нападають на людей та тварин.

Вірус сказу дуже нестійкий у навколишньому середовищі, його швидко інактивують прямі сонячні промені.  Під дією ультрафіолетових променів збудник втрачає свою вірулентність через 5 хвилин. Він нестійкий до високої температури, а при кип’ятінні гине миттєво, при T? – 60?С через 5-10 хвилин.   Наприклад,  при  T? – 20-40?С вірус життєздатний декілька років. У слині вірус зберігається близько доби. Вірус стійкий до гниття та розкладання, тому  неприбрані трупи тварин, що загинули від сказу є небезпечними протягом декількох місяців, особливо в холодну пору року. І з дезінфікантів  найефективніше діють  на вірус луги та кислоти.

За оцінкою  ВООЗ ( Всесвітньої організації охорони здоров’я) і  МЕБ (Міжнародного епізоотичного бюро) сказ – входить в п’ятірку найбільш небезпечних зооантропонозів, які завдають найбільших соціальних і економічних збитків. На сьогодні сказ зареєстровано в 113 країнах світу, де щорічно біля 15 млн. людей зазнають різних ушкоджень чи заражаються від  тварин  вірусом сказу і лише 4,3 млн. з них отримують специфічну антирабічну допомогу. Щорічно на планеті від цієї хвороби гине понад 50 тис. людей, більше  одного млн. тварин. Україна посідає третє місце в Європі з поширення сказу серед диких і домашніх тварин  після Російської Федерації  і Білорусії.

В  Україні  епізоотія  сказу  триває понад 55 років і спроби  її  обмежити  або  призупинити мають тимчасовий  успіх, а тому проблема була і залишається складною, захворювання  має тенденцію до подальшого її поширення. Враховуючи складність епізоотичної ситуації по сказу тварин, а також його природно-вогнищеве поширення, заходи профілактики і боротьби, повинні розроблятися і здійснюватися комплексно в тісній співпраці  органів державної ветеринарної  медицини, охорони здоров’я,  органів  виконавчої  влади  та місцевого самоврядування, внутрішніх  справ, комунального та лісового господарств, під керівництвом державних надзвичайних протиепізоотичних комісій.

З метою профілактики і боротьби зі сказом тварин працівники державної служби ветеринарної медицини області в своїй роботі керувались Законом України «Про ветеринарну медицину» від 15.11.2001 року, Інструкцією « Про заходи щодо боротьби зі сказом тварин» від 19.01.1994 року, «Комплексною програмою основних заходів профілактики та боротьби зі сказом в Київській області на 2011-2020 рр.» від 04.02.2011 року, « Програмою оздоровлення території України від сказу на 2008-2015рр.» від 21.08.2008р, Положенням «Про надзвичайну протиепізоотичну комісію при районній державній адміністрації» від 22.12.1992р., «Правилами утримання собак, котів і хижих тварин в населених пунктах України» від 17.06.1980 року і Кодексом України «Про адміністративні правопорушення» від 01.11.1998 року із змінами від 21.05.2009 р.», Законом України «Про захист тварин про жорстоке поводження 2006 р. №27»

Епізоотична ситуація зі сказу тварин в Київській області на протязі останніх років залишається складною але контрольованою.

В 2013 році було зареєстровано 75 неблагополучних пунктів. В порівнянні з минулим роком збільшилося на 6 неблагополучних пунктів.

На території Київської області розташовано 1198 населених пункти.

В 2012 році було зареєстровано 182258 голів собак, 127408 голів котів, щеплено проти сказу 120187 голів собак та  63204 голів котів, інших вимушено вакцинованих тварин  105 гол.

В 2013 році було зареєстровано 181565 гол.собак і 123557 гол.котів. Щеплено проти сказу 139459 голів собак та 97815 голів котів. Щеплено з профілактичною і вимушеною метою інших тварин 2597 голів.

Для профілактичної і вимушеної вакцинації використовували сучасну вітчизняну антирабічну інактивовану вакцину «Рабістар». Імунітет у щеплених тварин зберігається 2 роки. Щеплення проти сказу здійснювалось безкоштовно.

Площа мисливських угідь в області складає близько  2 млн. га, при цьому чисельність лисиць на 1 тис. га., перевищувала норму  майже в  6 разів і в середньому  складала 2,9 гол., при нормі 0,5-1 гол. Значну роль  у стабільному  підтриманні такої кількості диких тварин, що вільно розмножуються і є основним резервуаром сказу в природі відіграє ряд факторів, через які у цих хижаків постійно розширюється кормова база, що складається з харчових відходів на постійно зростаючих площах сміттєзвалищ в т.ч. і стихійних. А також великих площ земель аграрного призначення, де можуть вільно розвиватися (розмножуватися)  гризуни.

З метою здійснення  роз’яснювальної роботи, спеціалістами ветеринарної медицини загалом було прочитано по радіо і телебаченню 40 лекцій. З мешканцями населених пунктів, на виробництві, в навчальних закладах в основному там, де мали місце випадки захворювання тварин на сказ, було прочитано 145 відкритих лекцій в присутності 4608 слухачів на тему «Сказ – особливо небезпечне захворювання для людей і тварин»,

При райдержадміністраціях і міськвиконкомах було проведено 160 засідань ДНПК з різних питань по сказу тварин: про накладання і зняття карантинних обмежень, виконання комплексних  програм основних заходів  з профілактики та боротьбі зі сказом тварин.

Боротьба із сказу залишається однією з найскладніших проблем, яка може бути вирішена тільки загальними зусиллями адміністративно-господарських служб, органів державної ветеринарної медицини та органів місцевої влади спрямованих на впорядкування утримання свійських тварин перш за все собак і котів, своєчасну вакцинацію, відловлювання безпритульних тварин, регуляцію популяції і щільності безпритульних тварин, диких м’ясоїдних у природних умовах, широку інформацію населення, особливо власників ( юридичних та фізичних осіб), щодо цієї хвороби та дотримання правил утримання домашніх тварин.

Зважаючи на складну ситуацію по сказу тварин закликаємо мешканців Київщини що утримують собак та котів звернутись в будь яку найближчу державну установу ветеринарної медицини для проведення безкоштовної вакцинації своїх тварин проти сказу!