Сказ – це гостре інфекційне захворювання всіх теплокровних тварин і людини, за якого уражається центральна нервова система з ознаками поліенцефаломієліту, супроводжується паралічами  і  завжди закінчується – смертю.
Людина заражається під час укусу, або коли слина потрапляє на слизові оболонки чи пошкоджену шкіру, через подряпини. Вірус сказу дуже чутливий до дії ультрафіолетових і прямих сонячних променів ,висушування, гине миттєво при звичайних режимах пастеризації, кип’ятінні, 45-70% спирту, мильного розчину, 5 % йод вбиває вірус на протязі 1 хвилини. В слині вірус зберігається 1 добу, в замороженому стані 75 днів, в гліцерині до 90 днів. Потрапивши до рани, він може зберігатися від кількох годин до кількох тижнів, тут він доторкується до нервових закінчень і починає рухатися до ЦНС, де розмножується у нейронах. Після нагромадження в ЦНС починається відцентровий рух до слинових і очних залоз. Інкубаційний період від 7 днів до року і навіть більше.
Поширюють сказ у природі – лисиці, вовки, єнотовидні, бродячі собаки та інші теплокровні тварини. Захворівши, дикі тварини перестають боятися людей, навіть удень можуть забігати у населені пункти, нападати на людей або тварин.
Сказ у собак. Хвора тварина стає пригніченою лежить, втрачає апетит, до води байдужа – гідрофобії немає. Наприкінці другого дня виникає неспокій, собака намагається сховатися в куток (під ліжко в будку), хапає ротом повітря, може розгризати свою загоєну рану, ковтає неїстівні предмети. Може тікати з дому –до 50 км. за день,  нападає на людей. Період збудження триває 3-4 дні, гине – на 6-8 день хвороби. Це класична картина. Але за будь якого випадку поведінка тварини змінюється, що має насторожити господаря.
Найчастіше сама собака стає причиною зараження людини, тому що живе в оточенні людей. Щеплений собака, якщо його покусала хвора тварина, не є джерелом зараження в нього не виникає агресивності, бажання кусати  не виділяється слина, вірус сказу в слині відсутній.
Набагато частіше в Україні реєструється сказ кішок. Останніми роками сказ кішки є джерелом зараження кожної третьої людини хворої на сказ. У кішки сказ має значно гостріший перебіг. Перші ознаки: наростаючий неспокій, збудження, хриплий голос, переляканий погляд, агресивна, нападає, уникає господарів. Під час нападу її важко відірвати від рани через спазм жувальних м’язів. Рани глибокі, краї їхні злипаються і важко піддаються обробці. Це характерне і для укусів лисиць.
Інкубаційний  період  у  хворої  на  сказ  людини  триває  від  7  днів  до  року, найчастіше  ж  він  сягає  77-90  днів.  Тривалість  залежить  від  місця  укусу,  локалізації  і  тяжкості,  виду  тварини  яка  вкусила.
Розрізняють  три  періоди  сказу  у  людини:
1. Передвісники – 1-7 днів (буває 2-4), парестезія (оніміння)  в  місці  укусу, збудливість,  порушення  психіки,  ГРЗ,  незрозумілий  стрес, туга, похмурі  думки,  температура  38–40  градусів.
2. Збудження – починається   несподівано   перший   напад   гідрофобії:  Хворий  різко  відкидає  кухоль  з  водою  (спазми  жувальних  і  дихальних  м’язів),  напади  задухи  стають  дедалі  частішими.  Якщо  спершу  вони  виникають  від  спроби  пити  воду,  то  згодом – від  самої  згадки  про  воду,  її  шум,  краплі  дощу.  Виникає  акрофобія –  подув  вітру,  голосний  звук,  яскраве  світло  посилюють  напад.  Наростає  збудження,  хворий  нагадує  п’яну  людину,  бігає, агресивний,  зрушує  з  місця  важкі  предмети.  Сухість  у  роті  змінюється слиновиділенням.
3. Якщо  людина  не  померла,  починається   стадія  паралічу, посилене   слиновиділення,  лежить   нерухомо,  галюцинує.  Може  почати  ковтати  і  пити – ознаки  швидкої  смерті.  Буває  атиповий  перебіг  сказу – без  ознак  збудження  і  неспокою.
Лікування – прогнози  за  гідрофобії  зовсім  несприятливі.  Для  лікування  сказу  випробувано  все,  що  відомо  сучасній  медицині
Отже,  треба  запобігти  розвитку  хвороби  призначивши  антирабічні  препарати.  Хворого  з  підозрою  на  сказ  слід  госпіталізувати.  Як  джерело  інфекції  він  цілком  безпечний.  Вірус  дуже  рідко  виділяється  із  слиною.
За  даними  ВОЗ  і  МЕБ,  сказ  входить  в  першу   п’ятірку  найбільш  небезпечних  зооантропонозів,  що  завдають  найбільших  соціальних  і  економічних  збитків.
Згідно  із  статистичними  даними  в  Україні  кожна  12  сім’я  в  місті, та кожна 3-тя у  сільській  місцевості  мають  домашню  тварину  (собаку  або  кішку),  яка  проживає  поряд  з  людиною.  Через  скрутну  економічну  ситуацію  в державі, та  безвідповідальне  ставлення  власників  до  своїх  улюбленців,  частина  тварин  поповнює  ряди  безпритульних.  Регулювання  ж  кількості  є  багатогранною  проблемою,  тому  потребує  комплексного  підходу  із  залученням  різних  організацій  і  установ  для  її  вирішення.
Основним із шляхів контролю сказу є профілактика. Проте заходи профілактики і боротьби мають відбуватися комплексно. При цьому всі заходи, в першу чергу повинні бути спрямовані на виявлення джерела збудника інфекції до якого належить поряд з лисицями також безпритульні і домашні тварини.
Боротьба зі сказом залишається однією з найскладніших проблем, яка може бути вирішена тільки загальними зусиллями: адміністративно-господарських служб, органів державної ветеринарної та гуманної медицини. Спрямованих на впорядкування утримання свійський тварин, перш за все собак і котів. Своєчасну вакцинацію, відловлювання бездоглядних особин, регуляцію чисельності популяції диких м’ясоїдних у природніх умовах, широку інформацію населення, особливо власників, щодо цієї хвороби та дотримання правил утримання домашніх тварин.