У зв’язку з широким використанням джерел іонізуючого випромінювання в медицині та промисловості для забезпечення необхідного захисту людини від іонізуючого опромінювання, а також для створення безпечних умов практичної діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання розроблено такі нормативні документи: Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97), Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України (ОСПУ-2005), Державні санітарні правила і норми «Гігієнічні вимоги до влаштування та експлуатації рентгенівських кабінетів і проведення рентгенологічних процедур» (ДСанПіН 6.6.3-150-2007).

Основна дозова межа індивідуального опромінення населення не повинна перевищувати 1 мЗв ефективної дози опромінення за рік.

Основні принципи регламентації дозових навантажень:

• не перевищувати встановленої дозової межі;
• виключити будь-яке необґрунтоване опромінення;
• знижувати дози опромінення до можливого найнижчого рівня, враховуючи економічні та соціальні фактори.

Нормами радіаційної безпеки України встановлюються такі категорії осіб, які зазнають опромінення:

Категорія А (персонал)– особи, які постійно чи тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань.

Категорія Б (персонал)– особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізуючих випромінювань, але у зв’язку з розташуванням робочих місць у приміщеннях та на промислових майданчиках об’єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть отримувати додаткове опромінення.

Категорія В– все населення.

У реальних умовах різні органи або тканини людини опромінюються неоднаково. Особливо це проявляється при попаданні радіоактивних речовин всередину організму, оскільки різні радіонукліди по-різному розподіляються по органах і тканинах людини. Враховуючи ці обставини, а також різну радіочутливість різних органів і тканин людини нормування радіаційного фактора ведеться для трьох груп критичних органів. Критичний орган – тканина або частина тіла, опромінення якого в даних умовах нерівномірного опромінення може завдати найбільшої шкоди здоров’ю даної особи або потомства. До I групи критичних органів відносяться гонади і червоний кістковий мозок; до II групи – м’язи, легкі, щитовидна залоза, шлунково-кишковий тракт, кришталик ока й інші органи, за винятком тих, що належать до I і III груп. III група – шкірний покрій, кісткова тканина, кисті рук, передпліччя, гомілки та стопи.

Основні дозові межі (ліміт ефективної дози)для категорій осіб, які зазнають опромінювання, становлять:

• Категорія А –20 мЗв (2 бер) за рік;
• Категорія Б –2,0 мЗв (0,2 бер) за рік;
• Категорія В – 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік;

З лімітом дози порівнюється сума ефективних доз опромінення від усіх індустріальних джерел випромінювання.До цієї суми не включають:

• дозу, яку одержують від природних джерел випромінювання;
• дозу опромінення від техногенно-підсилених джерел природного походження;
• дозу, яку одержують при медичному обстеженні або лікуванні;
• дозу, що пов’язана з аварійним опроміненням населення.

Роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання в установах України здійснюються на підставі Санітарного паспорту, що є формою дозволу на виконання робіт з ДІВ і засвідчує виконання вимог санітарного законодавства щодо забезпечення протирадіаційного захисту персоналу в робочих приміщеннях і на робочих місцях, а також щодо захисту населення від діяльності з ДІВ.

Будь-яка фізична чи юридична особа, що отримала Санітарний паспорт, несе відповідальність згідно із чинним законодавством за підготовку та здійснення технічних і організаційних заходів, необхідних для забезпечення встановлених санітарним законодавством вимог і регламентів радіаційної безпеки, у зв’язку з функціонуванням того джерела, для якого отриманий Санітарний паспорт.

Після закінчення терміну дії Санітарного паспорта роботи з ДІВ повинні бути припинені, за виключенням діяльності щодо підтримки радіаційної безпеки.