Збільшення обсягів імпорту та експорту садивного матеріалу створюють умови для проникнення та розповсюдження на території України нових потенційно-небезпечних бактеріальних хвороб.

Серед бактеріальних хвороб найбільшу небезпеку для плодових та декоративних культур становить бактеріоз винограду (хвороба Пірса). Сприятливими для акліматизації збудника інфекції є природно-кліматичні умови південних регіонів нашої держави (21,2—23,5°С, вологість – 85%), тому ймовірність її поширення дуже висока.

Бактеріоз винограду (хвороба Пірса) – бактеріальна хвороба, влючена до переліку регульованих шкідливих організмів списку А-1 (згідно наказу від 29.11.2006 № 716 «Про затвердження Переліку регульованих шкідливих організмів» з внесеними змінами та доповненнями від 04.08.2010 та 16.07.2019), збудником якої є грам-негативна, патогенна бактерія XylellafastidiosaWell et al.

Вперше бактеріоз винограду було виявлено та ідентифіковано в 1884 році у Каліфорнії, де він тривалий час завдавав значних збитків виноградарству. Втрати від захворювання оцінювали у 2—3 млн доларів на рік, при цьому хвороба найбільш сильно уражувала сорти Vitis Labrusca L. та Vitis Vinifera L., які становили 90% промислових виноградників. В подальшому захворювання поширилося практично на всі південні, центральні та північні райони Америки, де вирощують виноград.

На даний час бактеріоз винограду поширений у Північній Америці (Канада, Мексика, США); Центральній Америці і країнах Карибського басейну (Коста-Рика); Південній Америці (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Парагвай). Крім Американського континенту бактеріоз розповсюдився ще у країнах Азії (Індія, Тайвань).  В 2013 році бактерія X. fastidiosa вперше виявлена на території Європи, зокрема: в Італії, на оливкових деревах та в 2015 році у Франції.

Xylella fastidiosa уражує 359 видів деревних та трав’янистих  рослин, що належаль до 75 родин, серед них слива, персик, вишня, груша, дуб, бук, ясен, в’яз, платан, клен, вільха, горіх, лаванда та інші. Симптоми прояву залежать від господарів і комбінацій штамів бактерії. Багато видів рослин є безсимптомними носіями, що сприяє поширенню інфекції. Головною рослиною-господарем є виноград.

Найбільш характерними симптомами первинного прояву інфекції є опік листків. На початковій стадії помітне раптове висихання або «обпікання» (листя злегка жовтіє або червоніє по краях у білих і червоних сортів винограду відповідно). Згодом краї листка раптово сохнуть, біля відмерлої тканини утворюється хлоротична зона, тоді як інша частина листкової пластинки залишається зеленою. Засихання листків триває кілька днів або тижнів, залишаючи на них низку скупчених зон зміненого кольору і відмерлої тканини.

Збудник бактеріозу проникає в судини ксилеми винограду блокуючи транспортування мінеральних поживних речовин та води, порушує нормальний перебіг фізіологічних процесів в рослинах.

У хворих кущів початок вегетації затримується. Пагони виростають викривленими, плямистими, зелено-коричневими. Міжвузля укорочені, бруньки розпускаються із запізненням, нерівномірно, ріст пагонів пригнічений. У наступні роки уражені рослини розвиваються повільно, при цьому утворюються слабкі хлоротичні пагони, що залишаються життєздатними впродовж одного-двох вегетаційних періодів.

Під час цвітіння спостерігається осипання почорнілих суцвіть та дрібних зав’язей. Ягоди передчасно забарвлюються, розм’якшуються та опадають.

На пізній стадії розвитку хвороби відбувається відмирання кореневої системи слідом за відмиранням надземної частини виноградної лози.

Потенційні втрати врожаю на уражених кущах винограду можуть сягати 50—80%.

Розповсюдження захворювання відбувається із зараженим садивним матеріалом: саджанцями та живцями. Між рослинами бактерія переноситься численними видами комах, які живляться ксилемним соком.

Фітосанітарні заходи:

1. Забороняється завезення садивного матеріалуіз заражених зон країн розповсюдження захворювання.
2. Обов’язковий карантинний огляд та лабораторна експертиза саджанців, що поступають в країну з-за кордону, а також проходять транзитом.
3. У разі виявлення захворювання вантаж підлягає поверненню, знезараженню, а при неможливості знезараження — вилученню та знищенню.
4. Заготовку прищеп слід проводити тільки із здорових кущів в господарствах, перевірених на відсутність хвороби;
5. У період вегетації необхідно щорічно обстежувати усі насадження, насамперед розсадники, де вирощують садивний і прищепний матеріал, до початку реалізації з них продукції.
6. Необхідно проводити дезінфікування технічних засобів та інвентарю при проведенні обрізання кущів, обмежити чисельність бур’янів, що є природними резерваторами хвороби.