Одним із найнебезпечніших захворювань для посівів пшениці є індійська сажка пшениці, збудником якої є гриб Tilletia indica Mitra. Перші відомості про нове сажкове захворювання пшениці надійшло з пакистанської провінції Фейсалабад у 1909 році. Пізніше патоген поширився в північних та центральних штатах Індії. У 1972 році хворобу було зафіксовано в Мексиці. В даний час поширена в країнах Азії, Афганістані, Іраку, Непалі, Пакистані, а також в США, Мексиці, та Бразилії.

Згідно переліку регульованих шкідливих організмів, захворювання включене до списку А-1: Карантинні організми, відсутні в Україні. Головними рослинами-господарями T. indica є пшениця, тритикале, жито, при штучному зараженні різною мірою пошкоджувались деякі види з родів Aegilops, Bromus, Lolium і Oryziopsis.

Всі сажкові гриби проникають в рослину на ранніх стадіях розвитку колоса, до моменту його дозрівання. У польових умовах, цю хворобу можна виявити тільки при дозріванні пшениці, коли колоски розкриваються і зерна, уражені сажкою, стають помітними. У фазі молочної стиглості можна побачити, що зерно при роздавлюванні видає характерний запах оселедцевого розсолу. Більше ніяких симптомів немає і вже при дозріванні, коли колос повністю стиглий, він починає руйнуватися. Уражені рослини можуть бути карликовими. Симптоми захворювання найчастіше проявляються у період цвітіння, коли відбуваються зміни температури і вологості повітря. Характерною ознакою індійської сажки  є те, що уражуються лише окремі зав’язі, а не уся рослина (рис. 1). Такі зав’язі не збільшуються в об’ємі, але замість зерна в них утворюється чорна маса теліоспор із запахом гнилої риби. Уражується тільки 1-5 колосків у колосі, що є відміною від ураження твердою сажкою, де руйнується вся тканина зерна. При сильному ураженні колоскові лусочки розходяться і відпадають, а уражені зерна оголюються, згодом падають і залишаються в ґрунті (рис. 2).

(рис. 1).                                                       (рис. 2).

Для вчасного виявлення хвороби потрібно обстежувати посіви у період збирання й обмолоту. Обов’язковим є протруєння насіннєвого матеріалу. До агротехнічних заходів відносяться: дотримання сівозмін (не висівати пшеницю протягом 4-5 років поспіль), знищення рослинних решток та бур’янів. Помірне зрошення та збалансоване використання добрив (не допускати надлишку азотних добрив), а також створення і розмноження стійких сортів пшениці. Ймовірність поширення та акліматизації збудника індійської сажки кукурудзи в Україні існує практично на всій її території за винятком північних областей. Гриб є досить пластичним, та при настанні несприятливих умов спори здатні тривалий час зберігатися у ґрунті (до 4 років). В разі акліматизації боротьба з збудником захворювання є надзвичайно складною та трудомісткою.

Основним способом проникнення є його завезення із зараженим зерном – насіннєвим, продовольчим, фуражним. У природі спори на великі відстані переносяться за допомогою вітру та тварин. Шкодочинність хвороби полягає у зниженні продуктивності (зменшення довжини колоса та кількості насінин у ньому) заражених рослин на 10-20%, схожості та маси насінин. При сильного пошкодженні насіння погіршуються товарні, хлібопекарські та біохімічні якості зерна (борошно темнішає, зерно набуває характерного запаху, зменшується вміст лізину, цукру, крохмалю та інших речовин).

Оскільки збудник індійської сажки пшениці є карантинним організмом для близько 70 країн світу, у разі його акліматизації в Україні відбудеться різке скорочення експортного ринку. А зниження навіть незначної частини експорту призведе до відчутних економічних втрат для виробників зерна, що має велике соціальне значення. Крім того, насіннєві посіви у разі зараження грибком будуть переведені у товарні, що зумовить значне зниження вартості вирощуваного зерна.

Вчасно виявити шкідливі організми і не допустити їх занесенню на територію нашої країни – головне завдання фітосанітарних інсекторів Головного управління Держпродспоживслужби