Науковці Інституту захисту рослин НААН України звертають увагу аграріїв на появу „нових“ хвороб прикореневої частини озимої пшениці.  Серед цих хвороб вчені виділяють гібелліноз, або білосолом’яну гниль, максимальний рівень розвитку якої фіксують у роки з м’якими зимовими місяцями, протягом яких рослини вегетують, і вологими веснами.

Раніше в Україні цієї хвороби озимої пшениці не виявляли (епізодично фіксували у Великій Британії, Франції, Болгарії, Румунії, Грузії, Китаї). Однак продовж 2017-2020 рр. її вогнища було виявлено на Одещині з інтенсивністю ураження від слабкої до сильної.

Джерелом інфекції є рослинні рештки та заспорене насіння. В ідентифікації хвороби можлива помилка, оскільки симптоми гібеллінозу на ранніх етапах розвитку рослин нагадують прояви ризоктоніозу, церкоспорельозу або рожевої снігової плісняви, на пізніших – борошнистої роси.

Найнебезпечнішим є ураження на ранніх етапах органогенезу. Так, інфікування в стадії шильця призводить до випадання рослин. Якщо ураження відбувається на стадії кущення – у більшості випадків наслідком стає загибель продуктивних пагонів або ж невиколошування. Інтенсивне ураження в пізніший період призводить до ламкості стебел і пустоколосості.

Симптоми хвороби: як не переплутати з іншими ураженнями.

Збудником хвороби є сумчастий гриб Gibellina cerealis Pass. На пошкоджених стеблах вище вузла кущіння з’являються видовжені плями (3-5 см) з чіткою облямівкою кавового кольору. Симптоми ураження схожі на прояв ризоктоніозу і церкоспорозної прикореневої гнилі.

У фазу кущіння прояви захворювання стають добре помітними. На листових пластинках і вузлах зверху з’являються овальні плями пісочного кольору з коричневою облямівкою (5-7 мм в довжину). Вони схожі на плями при ураженні рослин сніговою пліснявою, але тут також відмітною ознакою є добре помітний сірий наліт в центрі плями.

По мірі росту рослин і  при наявності сприятливих погодних умов гібеллінозні плями поширюються вгору по стеблу, повністю його обхоплюючи. На плямах формується рясний наліт міцелію; спочатку білого кольору, потім в міру старіння він стає темно-сірим. На міцелії утворюється маса дрібних чорних склероцій гриба. Уражена частина стебла набуває «щетинистого» вигляду.

Іноді ці симптоми сприймають за прояв борошнистої роси. Але склероції гібеліни неправильної форми і фахівець їх легко відрізнить від збудника борошнистої роси. Якщо очистити уражене стебло від листя, то видно, що воно має темний колір, а порожнина його заповнена сірим міцелієм. Відзначається сильна ламкість стебел — це і є причиною безладного вилягання рослин. Порушується провідна система соломини, що погіршує постачання рослин водою і поживними елементами та спричиняє повне або часткове білоколосся. Сильно уражені стебла не виколошуються, а навіть якщо й утвориться колосся, то воно буде погано озернене.

Аскоспори захворювання зберігають свою життєздатність протягом декількох років. Для них характерний період спокою — 1 рік. Проростання аскоспор починається через рік в присутності кореневих виділень рослини господаря. Джерелами інфекції є рослинні рештки (солома, стерня) і ґрунт, рідше — насіння. Зараження рослин частіше відбувається при проростанні насіння. Цьому сприяють вологі і м’які зими, вологі весняні місяці.

В основному захворювання проявляється вогнищами. Сильніше рослини уражені на більш зволожених ділянках. Якщо ранньою весною погодні умови посушливі, то прояв захворювання призупиняється.

Як захистити озиму пшеницю від гібеллінозу.

Поява і посилення шкодочинності захворювання пов’язані з такими елементами сучасних інтенсивних технологій як мінімальний обробіток ґрунту, перенасичення сівозмін зерновими, вирощування нестійких сортів.

Для боротьби з цим захворюванням потрібні заходи, спрямовані на зниження інфекційного фону і прискорення розкладання рослинних решток (подрібнення соломи і її обробка перед оранкою біопрепаратами, внесення азотних добрив). Суха погода літа сильно ускладнює і знижує ефективність проведення цих заходів. Важливо це встигнути зробити відразу після жнив. У  місцях, де виявлене ураження посівів, варто застосовувати всі способи захисту від інфекції: видалення з поля заражених залишків, глибока оранка, зниження частки стерньових попередників, збалансоване внесення добрив, сівба стійких сортів озимої пшениці, впровадження в сівозміну рослин-фітосанітарів (гірчиці, ріпаку).

Якісне протруювання з використанням мікроелементів та стимуляторів росту також знижує ризик зараження. З протруйників рекомендується використовувати препарати, що містять у своєму складі діючу речовину з контактним механізмом дії і контролювати якість протруювання насіння.