Реклама — це не лише інструмент просування товарів чи послуг, а й засіб впливу на суспільну свідомість. Тому законодавець встановив чіткі межі, які не можна порушувати,зокрема щодо заборони дискримінаційної реклами.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про рекламу», забороняється реклама, що:

– принижує честь, гідність або ділову репутацію осіб;

– дискримінує людей за ознаками статі, віку, раси, національності, релігії, місця проживання, мови чи соціального статусу;

– відтворює або підтримує гендерні та соціальні стереотипи.

Крім того, стаття 24¹ Закону окремо визначає вимоги до реклами про вакансії. У ній забороняється зазначати стать, вік, сімейний стан або зовнішність кандидата, якщо такі вимоги не пов’язані безпосередньо з виконанням трудових функцій.

Приклади дискримінаційних формулювань:

– «Шукаємо дівчину приємної зовнішності»;

– «Потрібен чоловік до 40 років»;

– «Вакансія для незаміжніх жінок».

Такі оголошення створюють нерівні умови доступу до праці та суперечать принципу рівності прав і можливостей, гарантованому Конституцією України (ст. 24).

Поширення дискримінаційної реклами тягне за собою адміністративно – господарську відповідальність згідно зі статтею 27 Закону України «Про рекламу». Крім штрафів, рекламодавець може зазнати репутаційних втрат і негативної суспільної реакції.

Дискримінаційна реклама — це не лише порушення законодавства, а й ознака неповаги до людської гідності. Сучасний бізнес має усвідомлювати, що етична та правомірна реклама — це запорука довіри, відповідальності та професійної культури.