Пшениця практично щороку очолює рейтинг найбільш рентабельних культур аграрного сектору України. У значній мірі цьому сприяють помірний клімат та родючі ґрунти. Однак не менш важливим фактором, що впливає на врожай, є своєчасна боротьба з хворобами. У цьому плані пшениця не відрізняється особливою витривалістю, тому вимагає ретельного догляду.

Сажкові хвороби пшениці – категорія захворювань, що відноситься до грибкових та поширюється як на яру, так і озиму пшеницю. Найчастіше вражаються листя, колоски та стебла, рідше саме зерно. На українських полях поширені такі види: Тверда (мокра) сажка; Летюча сажка; Стеблова сажка; Карликова сажка. До відсутніх на території нашої країни відноситься вид Індійська сажка пшениці.

Тверда сажка (Tilletia tritici). Перші ознаки хвороби проявляються на стадії молочної стиглості. Визначити заражений колосок можна по сплюсненій формі та насиченому зеленому кольору. При пошкодженні зернівки виділяється сіра рідина з характерним запахом. По досягненню повної стиглості ці симптоми пропадають, а замість зерна в колосі формуються чорні мішечки. Після обмолоту вміст мішечків (теліоспори гриба) потрапляє на поверхню здорового врожаю. Разом з ним він йде до ґрунту при посадці. Там гриб активізується (особливо у вологих умовах) та вражає нову рослину. Також теліоспори можуть міститися на сіялках, тарі та іншому інвентарі. Шкідливість твердої сажки полягає не тільки у пошкодженні зернівок, що негативно позначається на масі та якості врожаю. Ця хвороба небезпечна ще й тим, що знижує стійкість рослини до низьких температур. Інфікована пшениця може не пережити зиму.

Летюча сажка (Ustilago tritici (Pers. Jens.). Зараження рослини відбувається ще до виходу колоса з верхніх листків. Всі його елементи, за винятком стрижня, трансформуються в темну масу із теліоспор. У такому стані колос має обгорілий вид. З початком цвітіння гриб поширюється полем за допомогою вологи. Шкідливість хвороби полягає у зниженні маси пшениці на 30-40%, і це у кращому випадку. Найчастіше уражені зернівки залишаються повністю порожніми. Також можливі приховані втрати, коли рослина дає врожай, але його якість сильно падає.

Стеблова сажка (Urocystis tгitici). Джерелом інфекції є заспорене насіння та ґрунт, де воно зберігає свою життєздатність близько року. Процес зараження можливий від моменту проростання насіння до утворення першого листка. Хвороба проявляється на стеблах, листках і піхвах у вигляді довгастих опуклих смуг завдовжки до кількох сантиметрів, які з часом набувають свинцево-синього кольору. В місцях уражень епідерміс розтріскується, й назовні виступає темна маса спор, які легко розпорошуються. Уражені рослини відстають у рості, замість колосків і зерна утворюється спотворена маса тканин. У хворих рослин зменшується продуктивна кущистість і врожайність падає у п’ять разів. Основними заходами обмеження поширення хвороби є дотримання сівозміни, протруювання посівного матеріалу. Стійких сортів пшениці та жита проти стеблової сажки немає.

Карликова сажка (Tilletia controversa).Визначити зараження карликовою сажкою можна на етапі кущіння. Головною ознакою є підвищена кущистість (від 4 до 50 штук) та сповільнене зростання.  У колосках при цьому формуються 6-7 сажкових мішечків. Поширюється хвороба тим же чином, що й тверда сажка, відбувається це перед початком виходу в трубку. На полях із слабокислим, нейтральним або слаболужним ґрунтом зараження відбувається швидше. Також виявлений зв’язок з обробкою – при дрібній обробці рослини інфікуються сильніше.

Індійська сажка (Tilletia indica Mitra). Вид, який уражує виключно пшеницю. Захворювання вперше було описано у 1931 р. за зразками, зібраними у двох штатах Індії. Втрати врожаю можуть досягати до 30%. В даний час ця хвороба поширена в країнах Азії, Афганістані, Іраку, Непалі, Пакистані, а також в США та Мексиці. В країнах Східної Європи хвороба не зареєстрована, але не раз була виявлена в імпортних вантажах

Збудник індійської сажки – гриб Tilletia Indica, уражує насіння пшениці, викликаючи руйнування тканин в зародковій частині і вздовж борозенок. Характерним є часткове перетворення зерен у чорну масу теліоспор, які мають запах гнилої риби. Уражується тільки 1-5 колосків у колосі, що є відміною від ураження твердою сажкою, де руйнується вся тканина зерна. При сильному ураженні колоскові лусочки розходяться і відпадають, а уражені зерна оголюються, згодом падають і залишаються в ґрунті.

Всі сажкові гриби проникають в рослину на ранніх стадіях розвитку колоса, до моменту його дозрівання. Спори дозрівають разом з зерном і під час збирання врожаю над зараженим полем можна спостерігати своєрідну хмару.

У польових умовах, цю хворобу можна виявити тільки при дозріванні пшениці, коли колоски розкриваються і зерна, уражені сажкою, стають помітними. У фазі молочної стиглості можна побачити, що зерно при роздавлюванні видає характерний запах оселедцевого розсолу, більше ніяких симптомів немає і вже при дозріванні, коли колос повністю стиглий, він починає руйнуватися.

Шкодочинність хвороби полягає у зниженні продуктивності (зменшення довжини колоса та кількості зерен у ньому) заражених рослин на 10-20%, схожості та маси зерен. За сильного пошкодження насіння погіршуються товарні, хлібопекарські та біохімічні якості зерна (борошно темнішає, зерно набуває характерного запаху гнилої риби, зменшується вміст лізину, цукру, крохмалю, тіаміну та інших речовин).

Пшениця по праву вважається однією з найбільш вимогливих культур у сільському господарстві. На кожному етапі дозрівання, від сходів до повної стиглості, рослина потребує постійного контролю та захисту.

До ефективних заходів боротьби з сажковими хворобами відносяться:

• Виведення та впровадження стійких сортів пшениці;
• Грамотний розподіл сівозміни (перед пшеницею не повинна йти інша зернова культура);
• Ретельна підготовка насіння до сівби (термічна та хімічна обробка);
• Своєчасне усунення бур’янів;
• Обробка посівів інсектицидами та фунгіцидами.